У новітній управлінській історії можна спостерігати все частішу зміну популярних практик (концепцій) управління.
Так, в кінці 80-х – Лідерство, Диференціація та Six Sigma (від General Electric), пізніше – Lean (від Toyota), нещодавно – Agile та Adaptive (від швидко зростаючих успішних ІТ-компаній). Все це супроводжується силою силенною комунікативної підтримки, популяризації, навчання, конференції.
<!—
—>
Було цікаво спостерігати в останні роки, як великі корпорації і банки вивчали досвід малих ІТ-компаній, щоб перейняти у них культуру креативності – так звану «гаражну культуру», коли всі творять під одним дахом. Вивчали не-факультативно, а через найвищі стратегічні наради з залученням світових консультантів і місцевих коучерів.
Трохи згодом відбувалися інституціональні зміни, перегляд критеріїв до персоналу, перегляд функцій і взаємодії, включаючи об’єднання різних служб «під одним дахом», а також в прямому сенсі цього слова.
Причина такого інтересу – банки втрачали значну частину свого традиційного бізнесу (платежів), які все більше мігрували до не-банківських платіжних організацій. З деяким запізненням, але їм вдалося реорганізуватися, міграція сповільнилася. А не-банки, досягнувши великого масштабу, зустріли свої проблеми – нові регулятивні вимоги і зростаючі витрати. Тимчасова рівновага.
Здатність великої корпорації чи банку змінюватися викликає повагу. Проте, скептики кажуть, якби такі ж зусилля направити на креатив і експерименти раніше, то і традиційна модель управління дала би гарні результати.
В Україні маємо свій управлінський експеримент: політичний сезон 2019 року привів до парламенту значну частину не досвідчених управлінців. Дефіцит досвіду проявляється що-найперше в кадровій політиці. Або ти гуртуєш навколо стратегії кращу експертизу, або – часта зміна урядовців, «бо не справляються».
Нещодавно в мережі розгорнулася дискусія, щодо того, що справжні досягнення можуть мати лише романтики і ніколи прагматики. Ніби знання і досвід «звужують» креативність і заважають зробити щось масштабне і незвичайне.
Ну що ж, розглянемо новітній приклад з банківського життя.
Ще декілька років тому саме романтики передбачали:
<!—
—>
1. скору смерть фіатних (традиційних) валют – на заміну мали прийти надійні, захищені і зручні криптовалюти;
2. непотрібність центральних банків — з грошовим обігом справиться алгоритм.
Міжнародні конференції, асоціації криптовалют, законопроєкти … і навіть у нас, в Україні, одні з перших звітували про одну (!) угоду купівлі нерухомості за біткоін (переконливо).
Ну от, прийшла світова економічна криза. Питання: як біткоін може допомогти українській чи світовій економіці? Де конференції, робочі групи, законопроєкти? Немає.
Світ звертається до Центробанків, де визначають механізми рекордної підтримки економік і при цьому зберігають вартість грошей, стабільність цін і довіру споживачів. Досягається це за рахунок багаторічної акумуляції найкращих практик і експертиз, наукових досліджень і … надійних регламентів. Звісно, цей світ не є ідеальними.
Інший приклад викличе шквал критики… та все ж – оцифрування чи діджиталізація.
Романтики: «Держава у смартфоні» – зрозуміло і просто покращить сервіс і забезпечить ефективність державного управління. Є деякий прогрес і в Україні – наприклад, «Дія».
Кажуть, стає зручніше. Але цей інструментарій має незначний вплив, якщо стратегії кволі, а інститути корумповані.
Інший приклад – Естонія – світовий чемпіон з оцифрування державних сервісів у багатьох галузях. Нещодавня історія з викриттям тіньових операцій через естонські фінансові компанії і банки відкинула їх фінансовий ринок на багато років.
Оцифрування має справжній суспільний і економічний ефект лише на грунті ефективних інституцій. І ніколи при їх кволості.
Колись, коли футбол був у Києві майже національною ідеєю, ми від малого до великого добре знали, що «організація б’є клас!». Перемоги над «спартаком» були добре усвідомлені через кращу організацію. Цьому гравці Динамо вчилися багато у німців, і як казав один легендарний англієць, «футбол – це гра, в якій 22 гравці 90 хвилин штовхають м’яч, а наприкінці перемагають німці»…
Тепер, в Україні маємо свій управлінський експеримент: політичний сезон 2019 року привів в політику значну частину малодосвідчених управлінців, непрагматиків. Дефіцит досвіду проявляється що-найперше в слабкій кадровій політиці, що мала б вибудовуватися роками, та у невмінні організовувати інституційну потужність.
Чомусь в Україні мірилом реформ стало прийняття законів… і це дуже дивно. Адже написання законів без ефективного впровадження ще зовсім нічого не гарантує.
Така легкість і романтизм турбо-реформ потихеньку «призвичаїть» суспільство до марнослвівства – слово «реформи» (земельна чи судова) викликають скепсис, а невдачі все більше пояснюються надуманими (ніби традиційними народними) вадами.
Або ти гуртуєш навколо стратегії найкращу організацію і «порядок б’є клас», або – постійна зміна управлінців, «які не справляються»…
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.